Борис Кушнірук: «Не існує філософського каменю, який може в мить врегулювати проблеми економіки»

В Україні накопичилося вдосталь проблем, котрі потребують вирішення. Разом із тим формування нової влади дає надію на те, що цей економічний «вузол» почнуть розв'язувати. Які першочергові завдання планує вирішувати новий уряд, чого очікувати від скасування мораторію на продаж сільгоспземель, що робити з високими ставками по кредитах, чи є в України експортний потенціал, а також які перспективи у нового енергетичного ринку – про все це в ексклюзивному інтерв'ю для Maanimo розповів голова експертно-аналітичної ради Українського аналітичного центру Борис Кушнірук.

Коментарі 1

Про новий Кабмін

- Пане Борисе, ми з вами говоримо напередодні формування нового Кабінету міністрів. Які першочергові економічні завдання, з вашої точки зору, будуть стояти перед українським урядом?

- Перед будь-яким урядом в першу чергу стоїть таке завдання, як підготовка до формування державного бюджету на наступний рік, адже державний бюджет – це головний документ, який затверджують депутати. Це відображення економічної політики уряду, тому від того, як вони сформують його, дуже багато залежить.

Це буде не зовсім рядовий бюджет, тому що потрібно виходити з можливих прогнозів щодо того, що в найближчі місяці чи в наступному році може початися нова хвиля глобальної економічної кризи. Таким чином, потрібно закладати вже подушку безпеки, щоб не опинитися у складному становищі.

Така ситуація колись була в 2008 році у пані Тимошенко. Вона не хотіла слухати тих, хто їй казав, що насувається криза, і розповідала, що криза обійшла Україну стороною. В результаті подушки безпеки не було, і це спровокувало економічні проблеми, які вдарили не тільки по пані Тимошенко, а по Україні в цілому. Тому, звичайно, важливо буде сформувати подушку безпеки. Крім того, є питання, чи будемо ми отримувати прибутки від транзиту через газотранспортну систему.

Якщо ми говоримо про інші документи, які важливо прийняти до кінця року, це буде ухвалення закону щодо відміни мораторію на продаж сільгоспземель. Політична воля для цього начебто є.

Уряду надзвичайно важливо провести загальний перепис населення. Ми не знаємо, що в нас відбувається насправді. Цифри, які оприлюднює Держкомстат, базуються на розрахунках двадцятирічної давнини. Вони зовсім не відображають реальності.

Але те, що команда Зеленського планує провести перепис населення ще в цьому році, – така ініціатива викликає сміх, тому що до цього потрібно готуватися. Потрібно задіяти десятки, якщо не сотні тисяч осіб, які будуть робити обхід всіх помешкань та заповнюватимуть відповідні форми. До речі, потрібно буде також провести перепис осіб без місця проживання, так званих безхатьків.  Об’єктивно, раніше весни наступного року якісно це зробити неможливо. Потім результати перепису потрібно буде обробити. Це теж займе певний час, але чим раніше, тим краще.   

- До кінця 2019 року ми побачимо вже певний економічний почерк нового уряду? Які головні індикатори мають його сформувати?

- Принаймні, є намір здійснити максимальну лібералізацію багатьох процесів, тому цілком можливо, що ми побачимо низку рішень, які покликані знімати заборони. Наприклад, на гральний бізнес. На мій погляд, це буде позитивно, тому що заборону наклали, я абсолютно переконаний, через корупційні мотиви за часів прем'єрства пані Тимошенко.

Але я турбуюсь, щоб не було спроби в ручному режимі гасити пожежі, які будуть виникати, бо тоді це буде дуже погана історія. Тут треба навчитися уникати ручного керування. У мене є питання, чи не почне цей уряд, попри цілком неймовірну налаштованість на лібералізацію економіки, діяти з точністю до навпаки. На жаль, таких прикладів в історії було багато.

Про ринок землі

- Все більш вірогідним стає скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Але все ще багато питань: статус іноземців, етапність, формування ринкової ціни, податкове навантаження. Як встигнути знайти відповіді на всі ці питання?

- Великих складнощів немає. Все зводиться до того, щоб ухвалити один документ, який вже був напрацьований раніше. Тобто, потрібно визначити, по-перше, (це принципово) – чи пускаємо ми на ринок землі іноземців напряму або через юридичні особи.

Це справді є надзвичайно критичним питанням. Якщо ми не відкриємо мораторій, це буде помилка. Але дійсно фундаментальну помилку зробимо, якщо не пустимо іноземців, і при цьому пустимо юридичні особи. Тому що через юридичні особи іноземці легко увійдуть.

Мати право купувати землю повинні виключно громадяни України. Не більше 200-300 гектарів. Обробляти землю має людина, яка працює на цій землі. Працює – не значить, що вона з лопатою стоїть. Це значить, що вона займається цим, це її справа.

Чому це важливо? Мешканці Китаю та країн Близького Сходу можуть дозволити собі купити землю. В них є долари. Вони можуть суттєво підняти ціну, і дехто може навіть виграти від цього. Проблемою є те, що вони зацікавлені вирощувати сировину та транспортувати її з України. Переробки тут не буде. Це буде лише сировинна база. Для того, щоб вирощувати масову продукцію (зернові й олійні), не потрібна праця значної кількості селян. Достатньо запустити техніку на невелику площу. Фактично, у селян зникне предмет для діяльності в селах, це буде вичавлювати їх в міста, де в них теж не буде праці, тому вони й тут не будуть потрібні.

В моделі, коли ми обмежуємо продаж землі лише для фізичних осіб, громадян України, ми формуємо можливість для розвитку фермерства. Фермери зможуть займатися не рослинництвом, а переробкою сировини та виробництвом нішевої продукції. Перероблені продукти мають більше доданої вартості, і згодом сформується прошарок з фермерів, які мають доволі високий рівень доходів.

Ніхто не відміняє того, що нам потрібно зберігати й великі аграрні підприємства. Україна – величезна аграрна держава. Забезпечити обробку землі лише за рахунок праці фермерів – неможливо і недоречно. Але зараз фермери повинні отримати пріоритет.

Починати продаж землі треба з державних земельних ділянок, тому що держава може продавати землі фермерам в розстрочку на багато років. Одним з важливих питань було те, що фермери побоювались, чи вистачить в них коштів для купівлі 200-500 гектарів. У такому випадку держава може надати довгострокову розстрочку на 20-30 років з мінімальними відсотками, 2-3% річних, і фермер буде поступово розраховуватись. Головне, щоб він міг заплатити свої перші 10-30%.

Тому питання аграрної реформи – це, перш за все, питання підходу. Деякі іноземці і іноземні інституції закликають до максимальної лібералізації, бо це призведе до найшвидшого притоку коштів. Це правда. Але з точки зору довгострокових наслідків це рішення буде вкрай негативним для країни.

Питання оподаткування залежить від конкретного законопроекту, який парламент вирішить ухвалити. Для того, щоб не допускати спекуляцію земельними ділянками, потрібно, щоб той, хто купив землю, не міг перепродати її раніше, ніж через 7 років. Для цього можна ввести певні податкові обмеження – додаткові витрати, які роблять операції перепродажу невигідними.

Крім того, обов’язково має бути вимога, щоб людина сама працювала на цій землі, а не здавала її в оренду. Існування земельних рантьє - це не найкраща модель земельного ринку.

Про гривню

- Чи можна назвати зміцнення гривні останні кілька місяців аномальним явищем, чи для цього є об’єктивне підґрунтя? Що відбуватиметься в довгостроковій перспективі?

- Аномальним я це не вважаю, це логічно, зважаючи на те, що відбулось. Але зараз зміцнення гривні не є позитивним явищем.

На динаміку гривні вплинула ціла сукупність чинників. В нас пройшли президентські вибори, потім парламентські. Всі учасники виборчих перегонів витрачали додаткові кошти. Ці кошти зберігалися в них в іноземній валюті, тому ця валюта надійшла на ринок і сформувала у короткий термін доволі суттєву пропозицію. Якщо б валюта надходила рівномірно протягом всього року,  тиск не був би настільки відчутним.

Інший чинник – краща кон’юнктура зовнішніх сировинних ринків, зокрема, для аграріїв і металургів. Тому ми отримали трішки кращі надходження іноземної валюти на внутрішній ринок, ніж розраховували.

Третій чинник є ключовим. Саме він викликає у мене критичне ставлення. Це політика центрального банку. Високі відсоткові ставки призвели до того, що зараз дохідність зобов’язань, номінованих у гривні, є дуже високою. Вона складає від 17% до 19%. Враховуючи, що курс гривні до долара стоїть, формується фантастичний прибуток для іноземців. Дохідність в іноземній валюті – 18%, наприклад. Більш ніде такої прибутковості вони не отримають. Тому в Україну почали надходити значні спекулятивні кошти.

На мій погляд, уряд при цьому припускається помилок. Потрібно виконувати і зовнішні зобов’язання, і план по видатках державного бюджету. А коштів не вистачає. Дохідна частина була недовиконана, від приватизації ми знову нічого не отримуємо, тому для фінансування дефіциту державного бюджету потрібні додаткові запозичення. Оскільки уряд не мав нагоди запозичувати на зовнішніх ринках, він вийшов на внутрішній. Це призвело до того, що в цю лакуну, в цю зону великої дохідності полізли іноземці.  

Я зараз в останні дні не дивився, але в цілому вони збільшили портфель облігацій по відношенню до початку року майже на 3 млрд доларів. Це дуже багато. Плюс додаткова пропозиція іноземної валюти, яка надійшла на ринок. Оце й викликало зміцнення гривні. Чи добре це? Ні, переконаний, що це погано. Політика високих процентних ставок, по-перше, вбиває будь-яке кредитування, тому що навіщо потрібна якась робота з клієнтами, якщо можна покласти кошти на депозитний сертифікат центрального банку або купити державні облігації і взагалі нічим не перейматись.

Таким чином, нічого гарного в цій історії немає, це ще й закладає ризик для уряду. Іноземні спекулянти – так, вони спекулянти, і це нормально для бізнесу, але для України можуть спричинити негативні наслідки, бо коли вони почнуть виводити кошти, - а при будь-яких ризиках вони їх почнуть виводити, - ми зіткнемося з низкою проблем.

Перша проблема – ми не можемо передбачити, як Нацбанк буде стабілізувати курс. Це створює проблему непередбачуваності курсу гривні, що є вкрай  негативним для бізнесу. Друга проблема –  те, що уряд повинен міняти структуру свого портфелю заборгованості, збільшувати в ньому частку гривневих зобов'язань, для того, щоб не бути потім залежними від курсових ризиків. Що в нас відбулося в 2008 році, в 2014-2015 роках? Значна частина зобов’язань була в іноземній валюті. Як тільки курс стрибнув, боргові зобов’язання одразу стрімко зросли, і це стало великою проблемою для уряду.

Тому міняти структуру портфелю необхідно. Але якщо робити це надто швидко, то виникає ризик. Коли іноземці почнуть виводити кошти, а це може початися з будь-якого приводу та в будь-який момент, то в цьому випадку на ринку з’явиться додаткова кількість боргових зобов’язань у гривні, і вийти на внутрішній ринок уряд вже довго не зможе. Там буде надлишок пропозиції боргових цінних паперів. Але ж кошти треба позичати не тільки сьогодні, в наступному році також.

- Останнім часом політика НБУ знову почала лякати підприємців. Зокрема в зв’язку з ініціативою про заборону ФОПам користуватися бізнесовими коштами у приватних справах. Що ви думаєте з цього приводу?

- Мені здається, що це порушення працюючої моделі оподаткування, в яку Нацбанку не потрібно було лізти. У мене є питання щодо тієї моделі, яка існує зараз, але точно не варто втручатися в цю модель у такий спосіб.

Підприємець повинен платити податок, а що він робить з усіма іншими грошима, не має нікого цікавити.

кушнірук2

Про кредитні ставки

- В Україні намертво зацементувалася середня ефективна відсоткова ставка за споживчими кредитами вище 70%. Що з цим робити?

- А нічого. Це те, що ми маємо внаслідок монетарної політики Національного банку. На сьогодні фінустанови зосередились лише на споживчому кредитуванні і на кредитуванні торгівлі. Все.

Реальний сектор економіки не має доступу до кредитів уже фактично 5 років. Як на мене, ця політика абсолютно неправильна и помилкова. Дискусія з цього приводу тягнеться ще з часів Ющенка, коли він був головою НБУ. А віз і нині там.

Я би максимально жорстко обмежував споживче кредитування банками, тому що, як тільки виникають проблеми, майже половина споживчих кредитів не повертається.

Може бути така модель, що банк робить обмеження для прямого споживчого кредитування, натомість пов’язана з банком структура бере кредити в комерційному банку і займається тим самим споживчим кредитуванням. Подібні моделі мають бути жорстко обмежені нормативними документами Національного банку.

Треба встановити вимоги щодо формування обов'язкових резервів. Резерв повинен покривати весь портфель споживчих кредитів на 100%. Відповідно, на суму резервів  буде зменшений капітал банків. Але це єдиний механізм, який може допомогти Нацбанку обмежити нарощування споживчого кредитування.

Монетарна політика, яка наразі діє, робить споживче кредитування дуже вигідним, і банки будуть цим займатися, незважаючи на коливання облікової ставки. Коли облікова ставка – 16%, а ставка кредитування – 70%, то банки не відчують різниці, навіть якщо облікова ставка виросте до 19% та навіть 25% річних.

До того ж, банки, зав’язані на певних бізнесменів, наприклад, Ахметова чи Пінчука, можуть у певні моменти змінювати структуру своїх зобов’язань. Якщо вони знають, що може впасти гривня, тоді вони переводять свої зобов’язання з іноземної валюти у гривню. Враховуючи, що у них прибуток в іноземній валюті, а зобов’язання в гривнях, тоді їхні зобов'язання в іноземному еквіваленті зменшились. У періоди стабільного курсу гривні чи її зміцнення, їм вигідно переводити свої зобов'язання в іноземну валюту.

- Коли чекати рішення про підвищення гарантованої суми виплати ФГВФО? Які ризики та переваги у такого рішення?

- Це теж залежить від монетарної політики Нацбанку. Я не знаю, коли чекати, тому що не я ухвалюю рішення. У той же час, я – категоричний противник збільшення цієї суми.

НБУ пропагує філософію так званих «дорогих грошей». Наші відсоткові ставки по депозитах і кредитах дуже високі. Значна частина громадян сприймає депозити як джерело доходів. Це фундаментально неправильно. Цей принцип має бути зламаний. Депозит у банку має бути просто місцем збереження коштів, а не засобом для отримання доходу.

Політика високих відсоткових ставок призвела до абсурду. Місцеві бюджети не витрачають кошти, бо їм вигідніше тримати гроші на депозитах. Застрелитися можна чи когось пристрелити. Це просто абсурд.

Тому очевидно, хто зацікавлений у збільшенні гарантованих виплат. Це ті, хто тримає кошти на депозитах, щоб заробляти на цьому. Якщо це не джерело доходів, то, вибачте, 200 тисяч для пересічного громадянина – це й так багато. Більше 90% українців такі суми на депозитах не тримають, в них їх просто немає. А для тих, хто має, вигідніше їх рознести по різним банкам.

Якщо зменшити, чи хоча б не підвищувати гарантовану суму виплат, то люди, в яких є надлишок грошей, будуть вмотивовані вкладати їх в альтернативні активи. А для української економіки це однозначно важливіше і ефективніше. Люди почнуть купувати навіть ті ж самі державні облігації, або інші цінні папери. Це сформує базу для розвитку фондового ринку.

Одна з причин того, що наш фондовий ринок знаходиться в надзвичайно поганому стані, є якраз монетарна політика центрального банку. Навіщо ризикувати, вкладати кошти в якісь облігації чи акції корпорацій, якщо ти можеш отримати цілком пристойну дохідність, яка ще й гарантується Фондом гарантування вкладів, і ти взагалі ні про що тоді не думаєш.

Про експортний потенціал

- Що сьогодні відбувається з експортним потенціалом України? Чи є галузі, які в перспективі можуть стати головними постачальниками валютної виручки?

- На жаль, потрібно розуміти, що є закономірності, які не можна порушити просто з сьогодні на завтра. Тобто, не існує якогось сакрального філософського каменю, який може в одну мить врегулювати проблеми нашої сировинної структури економіки.

Надто довго, протягом всіх років незалежності, ми впевнено сповзали до суто сировинної структури. Наша готова продукція зі значною доданою вартістю становить не більше 15-17%. Все інше – це сировина, чи, в кращому випадку, напівфабрикати. Зрозуміло, що взяти і поміняти таку структуру економіки за рік, за два, за п’ять, навіть за десять, практично неможливо.

Ми повинні робити кроки у бік зміни структури, але розраховувати, що для цього потрібен час. Спочатку треба визначити експортноорієнтовані галузі, спрямовані на виробництво товарів з високою доданою вартістю.

Навіть якщо уряд ухвалить супер-правильне рішення… Наприклад, пільги для автомобілебудування. Але перед тим, як їх можна буде впровадити,  ухвалити рішення повинен бізнес, який буде створювати завод. Там складна внутрішня процедура ухвалення. Вони будуть приймати рішення від півроку до року.

Потім вони почнуть займатися отриманням всього і вся, потім формування майданчиків, завезення обладнання, структура робочої сили. У кращому випадку, за три-чотири роки тільки почнеться виробництво. А для того, щоб продукція вийшла на проектовані потужності, потрібно 7-8 років.

Сім-вісім років, щоб одне окреме велике переробне підприємство запрацювало. Тому навіть якщо зараз уряд прийме правильне рішення, то ви це відчуєте лише за декілька років. Від 4-5 до 10 років. Раніше не буде.

Наші урядовці, депутати, команда президента повинні розуміти, що «маємо те, що маємо». Їм треба навчитися працювати стратегічно. Так ось, з точки зору стратегії, сьогодні ми маємо дуже погану структуру, і зараз же змінити її не можна. Один із ключових механізмів, який стимулюватиме інвестиції в певній галузі – це податкові пільги. Мінімальна ставка податку на прибуток, чи замість нього мінімальна ставка податку на виведений капітал, на доходи фізосіб, ЄСВ, податку на землю.

Це зробити значно легше та швидше, ніж створити гарне інвестиційне середовище, захистити права кредиторів, довго розповідати про судову систему тощо. Регуляторні та судові негаразди для інвестицій будуть існувати ще дуже довго. Судова система в одну мить не стане гарною. Щоб її ментально міняти, потрібні десятиліття. Але якщо ви хочете залучити бізнес тут і зараз, найбільш ефективним інструментарієм є зниження прямих податків.

Чим складніше виробництво, тим більша частка витрат на заробітну плату. А чим вищі зарплати, тим це вигідніше і для інших галузей виробництва, тому що зростає внутрішнє споживання. Заощаджуючи за рахунок низьких податкових зобов’язань, виробники товарів із високою доданою вартістю зможуть платити робітникам адекватні зарплати, і це теж посприяє розвитку виробництва товарів народного споживання.

Про енергетичний ринок

- Які перспективи у формування справжнього енергетичного ринку в Україні? Що зміниться для споживача послуг?

- Що значить – справжній чи не справжній? Ринок або є, або його немає. В будь-якому випадку будь-які ринки мають свої регуляції, тому називати їх абсолютно вільними неможливо. Вони будуть мати певні регуляторні обмеження, які не дозволять учасникам ринку діяти зовсім хаотично.

В енергетичний ринок входить і ринок електроенергії, і ринок газу. Давайте спочатку по газу.

Він значно простіший, ніж ринок електроенергії. Для того, щоб його запустити, потрібно лише одне рішення – зняти з «Нафтогазу» зобов’язання щодо спеціальних обов’язків. На сьогоднішній момент «Нафтогаз» зобов’язаний постачати газ для потреб населення за фіксованою ціною, дорожче якої його не можна продавати. Також «Нафтогаз» зобов’язаний постачати газ підприємствам теплокомуненерго за фіксованою ціною.

І оце якраз те, що потрібно відміняти. Але боюсь, що якщо для населення це можна зробити з 1 жовтня чи з 1 січня, то для ТКЕ раніше завершення наступного опалювального сезону цього зробити не можна. Інакше ми зруйнуємо всю систему теплозабезпечення населення. Можна прибрати з Нафтогазу ПСО (покладання спеціальних обов’язків), але деяким підприємствам теплокомуненерго ніхто газ, крім Нафтогазу, не може продати. В результаті почнеться зупинка опалювального сезону, буде величезна критика на адресу уряду, тому раніше травня наступного року це не зробиш.

Що стосується постачання газу населенню, потрібно просто відмінити ПСО, буквально з 1 жовтня, маючи на увазі, що треба дати право тому ж «Нафтогазу» самостійно продавати газ населенню, а підприємствам запропонувати закуповувати необхідні обсяги газу на аукціонах та потім постачати населенню. Це не така проста справа, тому що дуже багато дрібних споживачів, з кожним з яких потрібно укласти угоду, а потім вести облік.

«Нафтогаз» неодноразово пропонував, щоб йому дали право на прямий продаж газу населенню. Тоді зникне проблема з тим, що облгази не розраховуються за газ. Їм постачають газ за заниженою ціною, а потім не можна проконтролювати, чи справді вони його постачали населенню. Ми цього не знаємо. А потім цей постачальник газу розповідає про те, що населення перед ним не розраховується, тому і він не розраховується.

А перевірити це неможливо. При спробі перевірити треба дивитися клієнтську справу, скільки кожний клієнт заплатив. Тоді облгази подають в суд, і суд виносить рішення заборонити перевірки, тому що це втручання в персональні дані. Бо інформація, що «Петренко, який проживає за такою-то адресою, стільки-то спожив і стільки-то розрахувався» - це вже персональна інформація. Тож ми не маємо можливості з’ясувати, хто скільки платить за газ.

Модель, яка базується на ПСО, дозволяє облгазам не розраховуватись за газ. І нічого зробити не можна. Цю схему можна зламати лише через відмову від ПСО.

Щодо ринку електроенергії. Цей ринок значно складніший, в ньому стільки нюансів, що я вам їх усі зараз не перекажу. Потрібно окрему лекцію читати. Лише потрібно зрозуміти, що там теж є так звані ПСО, покладені спеціальні обов’язки, згідно з якими електроенергія для населення постачається за фіксованим тарифом.

Такі обов’язки покладені на «Енергоатом» і «Укргідроенерго». Ця модель є неправильною. В принципі, практика ПСО існує і в західних країнах. Але частка енергії, яка відпускається за ПСО, має бути суттєво меншою.

«Енергоатом» продає за тарифом, встановленим за ПСО, 90% електроенергії. Це абсолютно неправильно, тим більш, що «Енергоатом» зосереджує половину всієї енергії, яка виробляється в Україні. Після того, як обсяг електроенергії за ПСО поступово зменшиться, «Енергоатом» зможе пропонувати на ринку залишок енергії.

Тож необхідно розпочати процес підвищення вартості електроенергії для населення та сформувати модель, згідно з якою електроенергія для населення буде продаватися за ринковим тарифом.

Але це треба робити поступово. Наприклад, підвищувати тарифи кожні півроку, чи кожен квартал. До того ж, ПСО мають діяти до кінця наступного року.

- Три головних події в економіці, які ви чекаєте до кінця 2019 року?

- Ринок землі, вирішення питання щодо транзиту газу та запуск великої приватизації.

За матеріалами Maanimo.com
Коментарі
  • Таня Доросевич30 серпня
    Таня Доросевич

    Очевидно що Кушнірук витає в хмарах з наповненням своїх кишень, бажаю йому розмовляти про всякі "підвищення" спочатку спустившись на землю до і заглянути до кишень більшості населення