Перша порада - переглянути пенсійну реформу. Не кожна людина пенсійного віку здатна прожити цілий місяць на 1600-2000 грн, коли сума за електроенергію, газ та воду коштує немало, а як щодо харчів?! За які кошти харчуватиметься старенька бабуся, коли їй треба лише за комунальні платежі віддати всю пенсію? Тому, насамперед, треба переглянути виплати пенсій людям похилого віку, які здійснюються щомісячно і підвищити їх не на 10, не 50 чи 100 грн, як це робилося дотепер. Звідси потрібно встановити стабільний пенсійний вік, а не змінювати його тоді, як тільки розмір пенсій починає зростати.

Порада друга - стипендії. Кожного року відбуваються певні зміни в галузі освіти, починаючи законами, які приймає Кабінет Міністрів України, а закінчуючи реформами в окремих університетах. З вересня цього року середній бал на підвищену стипендію зріс із 78 до 87 – це різниця не у два, не у три бали, а у дев'ять. Відповідно, більшість студентів залишилася без неї. Ми чекали кращих змін, які б стосувались освіти, але не таких. Не знаю хто, де і чому прийняв таке рішення, але одне знаю точно, що на такому державу не "збудуєш".

Якщо вже йде зменшення кількості коштів на виплати простим студентам, за якими наше майбутнє, то що тут ще доводиться казати? Я не розумію, хто оперує такими рішеннями. Хто? Певно, той, хто хоче ще більше "закинути" грошей до кишені. Пане Президенте, якщо зміни дійсно, починаються з кожного з нас, то не потрібно забувати про студентів, адже все, що будується в нашій країні, належатиме поколінню молодих освічених людей. Людей з великої літери, які ніколи не вирішуватимуть за інших, як краще і правильно жити. Тому раджу переглянути і змінити ті рішення, які прийняті на сьогодні.

Третя порада- волонтерство. В Україні живе велика кількість людей, які потребують допомоги з боку інших: хворі, бідні, сироти, безхатьки, люди похилого віку. Вони всі – частина нашої держави, вони так само, як і ми, хочуть мати дах над головою, батьків, тепла, спокійно з'їсти шматок хліба і знати, що завтра є майбутнє, а невиліковні діточки хочуть стати здоровими та повноцінними, але як мало тих, хто би від щирого серця поділився хоча б крапелькою того, що має сам. Як багато таких, які не вміють радіти тому, що мають, які не цінують і не дякують Богу за те, що здорові, одягнені, ситі та в теплі поруч з батьками та друзями. Та країна не без добродіїв. Знаю, що існує багато різних волонтерських асоціацій, груп, де беруть участь люди різних вікових категорій: від юнаків до тих, кому за 50, але треба більше таких угруповань. Тому, перш за все, я би радила хоча б раз на місяць купувати продукти харчування і розносити тим, у кого нема вже нікого з близьких, хто потребує цього, а для діточок, які хворіють раком чи іншими невиліковними хворобами, здійснити їхні найзаповітніші мрії або хоча б просто посидіти та поговорити, адже вони так хочуть, щоб з ними побільше проводили часу. Безхатькам купити теплого одягу та зігріти чаєм, адже їм так не вистачає родинного затишку. Для дітей-сиріт створити певні бесіди, де би вони змогли розкриватися і не відчували себе нікому непотрібними.

Крім допомоги людям, потрібно час від часу надавати її і природі, адже вона входить до тих речей, які неодмінно потрібно берегти та цінувати, бо зруйнувавши, ми втратимо самих себе. Колись був кам'яний вік, потім бронзовий, а зараз пластиковий, який призводить до руйнування озонового шару, виникнення озонових дір, змін температур, танення льодовиків і врешті - решт до потепління. Потрібно заохочувати населення викидати сміття в контейнери, а не поза його межі, навчити людей правильно сортувати відходи побутового вжитку. Ось так покроково і всі разом ми збережемо планету від тих наслідків, які чекають на нас в майбутньому. Тільки нашими спільними зусилля ми станемо "волонтерами-санітарами" оточуючого середовища і забезпечимо екологічно чисте майбутнє наступним поколінням.

Четверта порада – це закупити необхідне обладнання та матеріали для вищих навчальних закладів. На дворі XXI століття, а студенти й досі в університетах користуються розчинами та речовинами, термін придатності яких давно зійшов, а пробірки, штативи, колби зберегли відбитки пальців не одного покоління. Чому ж ми у світі новітніх технологій та відкриттів, де все вже давно існує, повинні випробовувати непридатні реактиви, мікроскопи, на яких для того, щоб щось роздивитися потрібно прикласти велику кількість зусиль? Будь-який університет України має подавати приклад іншим країнам не лише своїми знаннями, але й обладнанням для досліджень. Я дуже хочу, щоб розвиток науки на теренах Батьківщини пішов вперед, і наступні покоління із захватом здобували знання та робили відкриття, щоб про "НАС" заговорили і пишалися по всьому світу.

П'ята порада – освіта, робота. Ці два поняття взаємопов'язані, оскільки, кожен з нас вчиться, здобуває певний рівень кваліфікації, а потім йде на роботу. Все ніби так, як мало би бути, але в наш час роботу, а тим більше за фахом важко знайти, тому всі так стрімно покидають дім і шукають кращої долі за кордоном. Чому все так? Чому молодий спеціаліст, закінчивши вищий навчальний заклад, залишається без роботи? Чому людина за професією юрист, а працює на заводі? Таких прикладів можна навести безліч. Насамперед, я б радила створити побільше установ, де люди з освітою працювали б за фахом, тим самим зменшиться виїзд за кордон. По-друге, заробітня плата так само має відповідати тій роботі, якою займається дана особа. Тоді в Україні захочеться і жити, і працювати, і бути справжнім патріотом, а не тим, хто зрікається своєї землі.